Артилерія її королівської мосці

Британська армія (на відміну від повітряних сил і флоту вона не Королівська, а просто Британська - не люблять, видно, монархи армію :) ), як і армії усіх інших країн НАТО, зазнала радикального скорочення і реорганізації, причому процеси ці тривають й досі. Була розформована Британська Рейнська армія - потужне угрупування, дислоковане в Західній Німеччині. Зняті з озброєння тактичні ракети "Ленс", важкі САУ М107 та М110, а М109 замінені власними 155-мм САУ L131, більш відомими загалу як AS-90(нагадаймо, що башта від AS-90 використовується в польській САУ "Краб"). Пізніше з озброєння зняли й 155-мм причіпні гаубиці FH-70. Зараз Королівська артилерія (артилерія в Британії таки Королівська - Ultima Ratio Regis :) ) використовує три типи артсистем: РСЗВ MLRS (44 пускові установки), САУ L131 (поставлено 179, в списках значиться 89, але в частинах - лише 36) і 105-мм причіпні гаубиці L118 (126).

Collapse )

"Байрактар" і "синдром вундерваффе"

Останні кілька років турецькі безпілотники "Байрактар" ТВ2 (детальніше про історію створення і служби цього апарату можете прочитати тут) стали постійними персонажами військових новин. Кампанії Туреччини в Іраку, Сирії, бої в Лівії, нарешті, друга карабаська війна (осінь 2020 р.) сприяли надзвичайному зростанню популярності "Байрактарів" на світовому ринку озброєнь. Кадри уражень бомбами з "Байрактарів" різноманітних військових цілей в Нагірному Карабасі, які транслювались практично в режимі реального часу, стали чудовую рекламою цієї зброї. Та чи може "Байрактар" претендувати на титул "вундерваффе"? Розберемось на прикладі Азербайджану.

Куплені Азербайджаном турецькі безпілотники не діяли ізольовано - вони працювали в цілісній системі розвідки, управління і зв'язку. Масштаби цієї системи цілком відповідають країнам першого світу. Зокрема, агенція "Азеркосмос" експлуатує два власні супутники зв'язку "Азерспейс-1" і "Азерспейс-2" (американського виробництва). Це апарати подвійного призначення, тобто, працюють як для цивільних структур, так і на потреби військових.

Далі — див. тут: https://atez72.blogspot.com/2021/07/blog-post_18.html

Стратегічний дрон "Глобал Гоук"

Безпілотні літальні апарати RQ-4 "Глобал Гоук" є частими гістьми в повітряному просторі України. Літаючи вздовж лінії фронту на Донбасі та поблизу узбережжя окупованого Криму, вони збирають інформацію про ворога. Завдяки можливості ведення розвідки на відстані до 300 км від лінії польоту, ці БПЛА не тільки повністю "бачать" всю територію окупованих районів Донецької та Луганської областей, але й "зазирають" у прикордонні російські регіони. Що  ж являє собою "Глобал Гоук"?

За американською класифікацією, RQ-4 належить до класу HALE - High Altitude, Long Endurance - тобто, висотний, з великою тривалістю польоту. І ці епітети він цілком виправдовує: тривалість польоту "Глобал Гоука" сягає 35-36 годин, час патрулювання на відстані 2222 км від бази - 24 годин, перегоночна дальність - 22 тисяч км, а стеля - понад 18 тисяч м. Машина вже не найновіша - бойову службу вона почала у 2001 р.

Безпілотник має дюралевий фюзеляж-напівмонокок з герметичними відсіками бортового і розвідувального обладнання. Пряме крило великого видовження і V-подібне хвостове оперення виготовлені з композитів. Силова установка - один двоконтурний турбореактивний двигун "Роллс-Ройс" F137-RR-100  (військова версія цивільного АЕ3007Н).

Collapse )

«Альбатрос» наступної ґенерації

В 2013 р. чехи оголосили про початок створення навчального літака L-169, стартовою точкою для проєктування якого став L-159. Однак невдовзі концепція змінилась - вирішили зайти з іншого боку, узявшись за глибоку модернізацію L-39. Проєкт L-39NG (Next Generation) презентували в липні 2014 р. на авіасалоні у Фарнборо.

Концепція передбачає можливість як модернізації вже існуючих L-39 (L-39NG Stage 1 або L-39CW), так і виготовлення літаків "з нуля" (L-39NG Stage 2). Обидва варіанти мають певні особливості, але головною відмінністю від попередніх модифікацій L-39 є двигун. Замість АІ-25ТЛ встановлений американський "Вільямс Інтернешнл" FJ44-4M максимальною тягою 1725 кгс. Попри мій патріотизм мушу відзначити, що цей виріб перевершує запорізький двигун за низкою ключових параметрів. По-перше, він на добрий центнер легший. По-друге, не потребує допоміжної силової установки - а це ще півцентнера економії. По-третє, повну тягу  FJ44-4M розвиває за 3-5 секунд, а АІ-25ТЛ - за 9-12. По-четверте, "американець" значно менш трудомісткий в обслуговуванні. Нарешті (і це чи не найголовніше), він жере на 15% менше палива, ніж АІ-25ТЛ.

На модифікації L-39NG Stage 1 збережене старе крило "Альбатроса" - "сухе", з паливними баками на кінцях консолей. Опціонально він може отримати нову авіоніку "Дженезіс Аеросистемз" з відкритою архітектурою - таку ж, як на L-39NG Stage 2.

Кому цікаво — детальніше тут: https://atez72.blogspot.com/2021/05/blog-post.html


Легкий винищувач — італійський підхід

В липні 2020 р. в Італії почались випробування прототипу легкого винищувача M-346LFFA (Light Family of Fighter Aircraft) у повній конфігурації, створеного на базі навчально-бойового літака М-346. Назагал ідея такої трансформації не є новою - згадаймо, хоча б, корейський Т-50/FA-50 "Голден Ігл". Та й італійці уже давненько працювали над цим. Перші прикидки щодо розширення бойових можливостей М-346 робляться ще наприкінці першого десятиліття ХХІ століття в рамках підготовки до реалізації контракту на 48 літаків для ОАЕ. Контракт цей, зрештою, так і не був реалізований, але досвід не пропав. Аналіз ринкової ситуації підштовхнув фірму "Леонардо" до початку створення літака M-346FT, яка згодом трансформувалась в M-346FA і, нарешті, - в M-346LFFA.

Випробування демонстратора технології почались у 2012 р. Для цього використовувався один з М-346 ВПС Італії. У 2016 р. концепцію публічно продемонстрували на авіасалоні у Фарнборо. За оцінками ринку, проведеними фахівцями "Леонардо", потенційний його обсяг сягає навіть 1000 легких винищувачів. Однак наразі успіхи італійців в його освоєнні досить скромні...

Кому цікаво — детальніше може почитати тут: https://atez72.blogspot.com/2021/02/blog-post.html

Артилерія Польщі — 1939

Навесні 1939 р. Військо Польське мало десь 3,5 тисячі гармат основних типів. Серед них:

- 75-мм гармат wz. 1897 - 1374;

- 75-мм гармат wz. 02/26 - 466;

- 76,2-мм гармат wz. 1902 - 89;

- 100-мм гаубиць wz. 14/19А - 336;

- 100-мм гаубиць wz. 14/19Р - 510;

- 105-мм гармат wz. 1913 - 118;

- 105-мм гармат wz. 1929 - 124;

- 120-мм гармат  wz. 1878/09/31 і wz. 1878/10/31 - 43;

- 155-мм гаубиць wz. 1917 - 341;

- 220-мм мортир wz. 1931 - 27 (детальніше можете почитати тут).

В артилерійському парку виразно домінували системи часів Першої світової війни - хоч і значна частина вже повоєнного виробництва. Основний тип - це 75-мм польові гармати двох взірців: французькі wz. 1897 і "православні" wz. 02/26 (про останні можна детальніше почитати тут).  "Француженки" становили основу дивізійної артилерії, а перестволені "путіловки" - кінної та полкової артилерії.

Далі див. тут: https://artillery-antitanks.blogspot.com/2021/02/1939.html

Американські таємниці: програма NGAD

Сталось. Повітряні сили США офіційно підтвердили повідомлення про початок льотних випробувань демонстратора технології цілком нового винищувача, який створюється за програмою NGAD (Next Generation Air Dominance). Машина та "перевершила очікування" і за умови належного фінансування "незабаром" буде готова до виробництва.

Історія останніх трьох десятиліть привчила нас до неквапної реалізації програм створення нових авіаційних систем. Вступні дослідження, демонстратор технології, прототипи, передсерійні машини, довгий період доопрацювання харду і софту, нарешті, досягнення "первинної бойової готовності" - все це розтягувалось років на двадцять... Тож, коли з'явились повідомлення про початок програми NGAD, ми налаштувались чекати...

Цікаво? Див. тут:  https://atez72.blogspot.com/2020/12/ngad.html

Останні авіатори УНР

У жовтні-листопаді 1920 р. армія УНР вела на Поділлі свої останні регулярні бої проти більшовиків. Поряд з наземними частинами в них брали участь і авіатори – бійці Першої Запорізької авіаційної ескадри.

Формування Першої Запорізької авіаційної ескадри почалось у квітні 1920 р. на варшавському летовищі Мокотов відповідно до польсько-української угоди. Командиром призначили сотника Олександра Жаховського. Крім нього, до частини увійшли пілоти Федір Алєлюхін, Павло Золотов, Лев Скурський, Сергій Островідов, Георгій Козловський, Леонід Міхенко. Принаймні двоє з них (Алєлюхін і Міхенко) потрапили до летунства УНР після того, як 27 квітня в Козятині поляками був захоплений авіазагін ЧУГА. Загальна ж чисельність ескадри, включаючи наземний персонал, становила приблизно 60 осіб. Разом з тим ціла низка авіаторів лишились у резерві – в розпорядженні Управління Повітряного флоту.

Звідки ж така дивна назва – ескадра? Адже до цього авіаційні частини українських армій іменувались за традицією, яка брала початок ще від Російської імператорської армії, – загонами і дивізіонами. Річ у тім, що Перша Запорізька ескадра формувалась з польською допомогою. А в польській термінології тих часів саме ескадра була найнижчим тактичним авіаційним підрозділом. Він міг налічувати здебільшого 10-12 літаків.

Collapse )